Синдром сухого ока є поширеним захворюванням поверхні ока в клінічній офтальмології, причому його поширеність щороку зростає.
У 2017 році Tear Film & Ocular Surface Society (TFOS) оновило визначення: синдром сухого ока — це багатофакторне захворювання поверхні ока, яке характеризується втратою гомеостазу слізної плівки та супроводжується очними симптомами. Ключову роль у його розвитку відіграють нестабільність слізної плівки та її гіперосмолярність, запалення і пошкодження поверхні ока, а також нейросенсорні порушення.
Найпоширенішою причиною є зниження продукції ліпідного шару мейбомієвими залозами, що призводить до нестабільності слізної плівки та її посиленого випаровування. Така сльоза може пошкоджувати поверхню ока як безпосередньо, так і через стимуляцію запального процесу.
Таким чином, синдром сухого ока поділяється на два основні типи: дефіцит водяного шару та підвищене випаровування.
При середньому та тяжкому перебігу пацієнти відчувають виражений біль, постійний дискомфорт і періодичне зниження гостроти зору, яке зникає після кліпання, що значно знижує якість життя та може спричиняти тривожність.
Синдром сухого ока може бути спричинений різними медичними втручаннями, зокрема вживанням певних лікарських засобів, використанням контактних лінз та офтальмологічними операціями. До останніх належать операції на повіках, рефракційні втручання, пересадка рогівки, хірургія катаракти та блефаропластика.
Чи може блефаропластика викликати сухість очей?
Блефаропластика — це процедура, під час якої видаляється надлишкова шкіра, а іноді жир і частина м’яза. Це може призводити до зниження частоти моргання або неповного закриття очей.
Сухість очей є одним із найпоширеніших ускладнень блефаропластики. Вона може виникати через зміни у складі слізної плівки, порушення моргання або недостатнє покриття поверхні ока сльозою.
Крім того, блефаропластика може погіршити вже існуючий синдром сухого ока. Ризик зростає при одночасному виконанні операції на верхніх і нижніх повіках.
Частота та клінічні прояви
Блефаропластика може як викликати синдром сухого ока, так і погіршувати вже наявний стан. Частота виникнення становить від 0 до 26,5%.
За даними досліджень, при одночасній пластиці верхніх і нижніх повік цей показник сягає 31,3%, тоді як при ізольованій операції на верхніх повіках становить близько 12,9%, а на нижніх — 21,4%.
У невеликої частини пацієнтів із попереднім синдромом сухого ока спостерігається погіршення, тоді як у більшості стан залишається без змін.
Клінічні прояви подібні до класичного синдрому сухого ока: пацієнти відчувають сухість, печіння, відчуття «піску» в очах. Також можуть виникати біль, почервоніння, сльозотеча та світлобоязнь.
Післяопераційні зміни можуть включати скорочення часу розриву слізної плівки, підвищення її осмолярності та пошкодження епітелію рогівки.
Симптоми зазвичай з’являються приблизно через тиждень після операції та поступово зникають протягом трьох місяців. У більшості пацієнтів повне відновлення настає вже протягом 8 тижнів.
Фактори ризику
Синдром сухого ока є багатофакторним захворюванням. Фактори ризику поділяються на анатомічні: слабкість повік, неповне закриття очей, попередні операції; зовнішні: сухе повітря, вітер, кондиціонери; системні: ревматоїдний артрит, синдром Шегрена, розацеа; медикаментозні: антигістамінні, антидепресанти, діуретики.
Важливу роль також відіграють тривала робота за комп’ютером, куріння та носіння контактних лінз.
Наявність цих факторів не є абсолютним протипоказанням до операції, однак потребує більш уважного підходу до планування втручання.
Механізми розвитку
Нормальне зволоження ока залежить від продукції сльози, моргання та її відтоку. Після блефаропластики може порушуватися взаємодія між повіками, слізною плівкою та поверхнею ока.
Операція здатна змінити положення повік, вплинути на силу моргання або пошкодити іннервацію, що призводить до неповного моргання, зменшення його частоти та розвитку лагофтальму.
У результаті зменшується секреція ліпідів, посилюється випаровування сльози та порушується її рівномірний розподіл по поверхні ока. Додатково можуть виникати такі ускладнення, як ектропіон, порушення функції кантуса (кутика ока) та підвищена чутливість рогівки.
Профілактика
Перед операцією необхідно детально зібрати анамнез, оцінити симптоми та виявити фактори ризику. Важливо враховувати спосіб життя пацієнта, зокрема тривалу роботу за комп’ютером, куріння та носіння контактних лінз.
Під час операції важливо мінімізувати травматизацію тканин, обмежувати обсяг резекції, зберігати м’яз та забезпечувати належний захист рогівки.
Після операції основною метою є зменшення набряку, забезпечення достатнього зволоження та контроль запалення. Для цього рекомендується використовувати холодні компреси, спати з піднятою головою, застосовувати місцеві препарати за призначенням лікаря та регулярно користуватися штучними сльозами.
Лікування при ускладненнях
Якщо симптоми зберігаються, може розглядатися оклюзія слізних каналів (використовуються пунктальні оклюдери) для покращення зволоження поверхні ока. У таких випадках також застосовують протизапальну терапію, зокрема циклоспорин, а інколи виникає потреба у хірургічній корекції.
Висновок
Синдром сухого ока після блефаропластики може суттєво впливати на якість життя пацієнта, однак у більшості випадків він має тимчасовий характер і поступово минає.
Ключове значення мають точна хірургічна техніка та адекватний післяопераційний догляд. Перед проведенням операції важливо об’єктивно оцінити ризики та стан поверхні ока, щоб мінімізувати ймовірність ускладнень.
Джерела:
1. National Library of Medicine
2. Healthline Media LLC
https://pmc.ncbi.nlm.nih.gov/articles/PMC7154208/
https://www.healthline.com/health/dry-eye/dry-eye-after-blepharoplasty#eye-problems-after-blepharoplasty
